| Меню сайта |
|
 |
|
Особливості форм і проблем підприємництва в аграрному секторі економіки України
| | 20.11.2018, 18:57 |
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю формування конкурентоспроможного та ефективного аграрного підприємництва, яке в сучасних умовах стає однією з провідних ланок виробничих відносин в агропромисловому виробництві. Виникнення і становлення багатоукладності в сільському господарстві, інституційні перетворення, викликані появою і розвитком ринкових відносин на селі зумовили необхідність адекватного реагування підприємництва на виникнення цілого ряду проблем, що потребує дослідження з урахуванням специфіки організаційно-виробничої структури, особливостей сільськогосподарського виробництва, ризиків, факторів, соціально-економічної значущості та відповідальності.
Становлення підприємництва в сільському господарстві пов'язано з подоланням величезної кількості труднощів, природних і штучних бар'єрів, проблем: обмежений попит на агропродовольчу продукцію, обумовлений іноземною продуктовою інтервенцією; вкрай низький технічний потенціал вітчизняного виробництва, його деіндустріалізація; катастрофічна деградація ґрунтової родючості та необхідність її відновлення; недостатність державної підтримки; нерозвиненість агропродовольчих ринків; низька інформаційна забезпеченість; диспропорційність у розвитку агропромислового виробництва та обслуговуючих його галузей інфраструктури.
Мета дослідження - вивчення особливостей, форм і проблем підприємництва в аграрному секторі економіки України на сучасному етапі.
Завдання дослідження:
- уточнити зміст поняття та особливості аграрного сектора економіки;
- визначити основні форми підприємництва в аграрному секторі економіки;
- дослідити особливості та тенденції формування та розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України на сучасному етапі;
- визначити проблеми та перспективи розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України.
Об'єкт дослідження - процеси розвитку підприємницької діяльності в аграрному виробництві, його галузях і підприємствах.
Предмет дослідження - організаційно-економічні відносини, які складаються в процесі становлення і функціонування підприємництва в агарному виробництві.
Розділ 1. Сутність та особливості сільськогосподарського виробництва
Практично у всьому світі діяльність, пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість, складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства, сільськогосподарська хімія, сільськогосподарська наука, агробанки.
В аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання.
Сільське господарство є однією з основних галузей народного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування - перша умова життя безпосередніх виробників. У той же час воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського. У сільському господарстві, як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і вдосконалення продуктивних сил і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає можливість з меншою кількістю робочої сили виробляти більш виробництва.
У сільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне і якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю важливо виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі терміни. Це вимагає повного забезпечення відповідним набором, комплексом різної сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала міжсезонний період, то має бути універсальною.
Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробництва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця йде з перервами, пов'язаними із зростанням і визріванням рослин, протягом року.
У сільському господарстві існує велика залежність результатів виробництва від погодних умов, зокрема у південній частині України в часті посушливі роки врожай зменшується. Крім того, в сільському господарстві не має того монополізму у виробництві, який є в підприємництві. В Україні сільськогосподарську продукцію виробляють 8,6 тис. колгоспів, 2,6 тис. радгоспів, сотні тисяч особистих підсобних господарств. Ця обставина має історичне значення для умов формування соціально-орендованої ринкової економіки, оскільки створює кращі можливості для конкуренції різних форм власності, а тим самим для зростання ефективності виробництва [18].
В аграрному виробництві земля - це фундаментальна складова частина сільськогосподарського виробництва. Земля в сільському господарстві одночасно є предметом праці і засобом виробництва. Знаряддя і предмети праці аграрія, якими б досконалими вони не були, служать для обробки землі. Від якості землі та інтенсивності її використання залежить продуктивність рослинництва. Одночасно і тваринництво може успішно розвиватися тільки на основі ефективного використання земельних угідь.[Додаток А]
Саме використання землі надає сільському господарству особливостей, відсутніх в промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях економіки. У несільськогосподарській сфері земля є лише просторовою складовою, базисом природних ресурсів: хімічно-біологічний і фізико-механічний склад ґрунту, біологічні та інші компоненти. Продуктивність аграрної праці безпосередньо пов'язана з біокліматичного потенціалу і залежно від нього одна кількість праці буває представленої більшою чи меншою кількістю продуктів (споживчих вартостей). Враховуючи це, важливого значення набуває економічна, в тому числі і грошова, оцінка землі. [Додаток Б]
Сільське господарство забезпечує зайнятість багатьох людей. Але воно однозначно має сезонний характер, що слід враховувати при розвитку продовольчого ринку. Так, зайнятість населення в аграрній сфері США становить 2%, а в Україні - 16%. Це є свідченням наявності величезних резервів вивільнення робочої сили, що одночасно приведе до втрати робочих місць, збільшення кількості безробітних, при цьому розвиток економіки зумовив подальше зростання міського населення: структурна частка городян збільшилася з 47,9 до 67,8% [20; с. 51].
Сільське господарство характеризується постійними коливаннями: аграрна продукція продається на конкурентних ринках, де ціни змінюються досить часто, а попит на аграрну продукцію практично залишається стабільним. Це пояснюється тим, що виробник-аграрій завжди відчуває повну залежність від коливань ринку. Крім того, попит на сільськогосподарські продукти мало зростає в міру збільшення доходів населення, він ще й нееластичний щодо цін. Так, частка особистих доходів, що витрачаються на продовольчі товари в Україні, постійно збільшується, а в розвинених країнах вона має тенденцію до зменшення (наприклад, в США за останні 20 років вона зменшилася з 18% до 11,4%). [Додаток В, Г]
Процес зменшення кількості виробників сільськогосподарської продукції в світі діє безперервно (банкрутство). Але в більшості країн аграрні виробники отримують допомогу держави, практично усуває проблему збільшення обсягів виробництва, а проблему збуту продукції ускладнює.
Загальний обсяг виробництва товарів в Україні з кожним роком збільшується, при цьому обсяг аграрного виробництва збільшується з кожним роком приблизно на 10%. Частка аграрного виробництва в загальному виробництві товарів в Україні зменшується приблизно на 1%, проміжне споживання в аграрному виробництві зменшується на 0,5%, а валовий прибуток - приблизно на 2%. Оплата праці найманих працівників в аграрній сфері збільшується приблизно на 1%. [20; с. 53], [Додаток Д]
В аграрному виробництві співвідношення окремих видів продукції є нерівномірним. З кожним роком виробництво м'яса і молока зменшується. При цьому обсяги виробництва зернових, картоплі, овочів і баштанних, яєць, плодів, ягід і винограду дещо збільшилися.
Як одна з галузей економіки, сільське господарство підпорядковується основним економічним законам, однак в сільському господарстві їх прояв має свою специфіку.
Таким чином, особливості сільськогосподарського виробництва наступні:
1. На відміну від промисловості, де земля виступає як місце, на якому розташовуються промислові підприємства, в сільському господарстві земля є головним, незамінним і вічним засобом виробництва.
2. У сільському господарстві економічні процеси відтворення постійно переплітаються з природними. В якості засобів виробництва виступають тварини і рослини.
3. Особливість сільського господарства полягає і в тому, що в промисловості предмети праці переміщуються, а знаряддя праці - машини, двигуни - залишаються на тому місці, де вони закріплені. У сільському господарстві навпаки: машини пересуваються, а предмети праці - рослини, знаходяться на одному місці.
4. Сільськогосподарське виробництво розосереджено по території країни на величезних площах, в різних природно-кліматичних умовах, що не може не чинити серйозного впливу на кінцеві результати виробництва, особливо на собівартість виробленої сільськогосподарської продукції.
5. У сільському господарстві робочий період не збігається з періодом виробництва і складається з двох частин: перша, коли процес виробництва здійснюється під впливом людини, друга - коли він проходить під впливом природних факторів.
6. Не менш значущою особливістю сільського господарства є відтворення робочої сили.
7. Створена продукція в сільському господарстві частково використовується в подальшому процесі відтворення як насіння, а також на корм худобі. Крім того, поголів'я тварин йде на відновлення і розширення стада.
8.Сільськогосподарська промисловість не виділяється в абсолютно самостійні галузі, а тільки спеціалізується в різних випадках на виробництві різних видів продуктів, на які в ринкових умовах є попит.
9. Постійний розрив у потребі і використанні трудових ресурсів у період між посівом, доглядом за посівами і прибиранням сприяє призупиненню використання коштів у виробничому процесі, але вони як і раніше знаходяться в сільськогосподарському виробництві.
Розділ 2. Форми господарювання в аграрній сфері: аналіз світового досвіду
В аграрній сфері існує велика кількість різноманітних форм господарювання. Досить поширеною формою виробничих відносин виступає оренда. Ці відносини ґрунтуються на передачі землі її власником іншій фізичній або юридичній особі у користування. Як правило, ці відносини оформляються орендною угодою. Умови передачі землі та користування нею можуть бути найрізноманітнішими. Вони розрізняються, як правило, термінами оренди, орендною платою, цільовим використанням об'єктів, розташованих на землі подібне. Але глибинною основою виникнення та існування цих відносин є розмежування між правом володіння на землю і правом на розпорядження і користування нею. Слід зауважити, що розвиток відносин власності призводить до того, що це розмежування істотно зменшується. Сільськогосподарський товаровиробник стає і власником землі, на якій він здійснює виробництво. Прикладом можуть служити країни Європейського Союзу, де близько двох третин сільськогосподарських угідь належить саме виробникам.
Однак це не зменшує і значення відносин оренди. З одного боку, в деяких країнах Західної Європи, таких як Франція та Бельгія, а також Східної Європи, наприклад, в Україні, розмежування між правом володіння на землю і правом на розпорядження і користування нею є суттєвим. З іншого боку, орендні відносини мають місце і в межах окремого сільськогосподарського виробництва, наприклад, в рамках сімейного фермерського господарства. Формою таких відносин виступає сімейна оренда. Вона полягає в тому, що глава сім'ї віддає в оренду землю одному з членів своєї сім'ї. Особливо поширене це в Німеччині і Великобританії, де таким чином використовується від 15 до 20% всіх земель, що знаходяться в оренді. [16]
За користування землею орендар сплачує орендну плату. Її основою є земельна рента, яка може виплачуватися у вигляді натуральних платежів або у вигляді грошей. До складу орендної плати, крім ренти, може входити і плата за користування тими спорудами, будівлями і т.п., розташовані на ділянці, що здається в оренду.
У будь-якому суспільстві земля є найважливішою складовою багатства нації. Але оскільки вона не може бути вільно відтворена, то постає питання про її раціональне використання. У зв'язку з цим виникає питання про організацію ефективного господарювання на землі. У сучасних умовах рішення цього питання знаходиться в площині пошуку оптимального поєднання різних форм власності на землю з урахуванням історичних та національних особливостей тієї чи іншої країни.
Сьогодні в країнах з високорозвиненою системою товарно-грошових відносин організаційні форми господарювання базуються на різних формах власності. Це пояснюється тим, що жодна з них не може бути визнана як ідеальна з точки зору оптимального поєднання інтересів господаря землі і суспільства.
Розглядаючи питання про організацію сільськогосподарського виробництва, насамперед, необхідно враховувати, що центральною фігурою в ньому є навіть не власник, а користувач землею. Це має тим більше значення, ніж більш поширеною в суспільстві ситуація, при якій виробництво здійснює не сам власник землі, а орендар. Проте становище останнього значною мірою залежить від рівня розвитку відносин власності на землю.
Однією з найбільш ефективних форм власності є приватна власність на землю. В умовах, коли власник одночасно і товаровиробником, вона зумовлює максимізацію дбайливого ставлення господаря до землі. Час можливість широкого спектра дії щодо землі (її продаж, заставу, передача в оренду тощо) дають можливість власнику пристосуватися до короткострокових і довгострокових змін в кон'юнктурі ринку, підвищують його мобільність як власника.
Однак приватна власність, як відомо, має і певні недоліки. У сільському господарстві негативні сторони приватної власності мають ще й деякі особливості. Вони пов'язані з тим, що об'єктом цих відносин є земля, і за певних умов може виникнути протиріччя між інтересами власника землі і всього суспільства. Ці умови можуть бути спровоковані ринковою кон'юнктурою, яка за певних обставин здатна викликати занадто інтенсивне, а іноді й хижацьке використання землі. Це особливо помітно тоді, коли ціни на той чи інший вид сільськогосподарської продукції різко зростають, що, як правило, веде до значного збільшення виробництва такої продукції навіть внаслідок порушення сівозміни та інших умов дбайливого використання землі.
З іншого боку, це протиріччя може виникнути і в умовах здійснення заходів щодо загальної організації господарювання. Останні вимагають періодичного відведення земельних ділянок під промислове і житлове будівництво,будівництво доріг, залізниць, трубопроводів тощо. У цих умовах приватна власність на землю може стати певною перешкодою до вибору оптимального варіанту організації господарювання в суспільстві. [19]
Приватна власність не завжди дає можливість знайти найкращий варіант використання землі та в разі організації оренди. Справа в тому, що орендар, як правило, зацікавлений в довгостроковій оренді, бо тоді він може отримувати додатковий продукт, пов'язаний з підвищенням її продуктивності за рахунок внесення добрив, здійснення меліорації та інших заходів щодо землеустрою. Ці заходи довготривалий характер, діють і після закінчення терміну оренди, якщо він був відносно невеликим. Підвищення якості землі враховує власник і при укладенні нового договору, він має можливість здати землю в оренду на більш вигідних умовах.
Отже, на відміну від орендаря, власник намагається здати землю на невеликий термін. Боротьба між власниками і орендарями землі за терміни оренди супроводжує, по суті, всю історію розвитку цих відносин. Оптимального рішення цього протиріччя приватна власність, як правило, перешкоджає, і це один з її недоліків.
Поряд з приватною власністю на землю існує і державна власність. Вона виникає різними шляхами і забезпечує реалізацію інтересів усього суспільства. Саме держава за рахунок земель, що перебувають у його власності, може здійснювати найменш витратну і раціональну розвиток виробничої та соціальної інфраструктури, відводячи землі під шляху, аеропорти, житлове та промислове будівництво. Вона здатна створити найкращі умови для орендарів, які користуються землею, що належить державі. Строки користування землею держава встановлює довготривалі, а за певних умов і безстрокові. Отже, державна власність на землю відкриває для користувача землею широкі можливості в плані її раціонального, дбайливого використання. Проте з цього не можна зробити висновок, що єдиною перспективною формою власності на землю є державний.
Відкриваючи можливості для створення найбільш прийнятних, з точки зору суспільства і товаровиробника, умов передачі землі в оренду, держава не може реалізувати весь спектр умов для кращої організації використання землі і одночасно досягнення високого рівня товарності сільськогосподарських підприємств. Реалізація цього неодмінно пов'язана з приватною власністю на землю, вона при всіх її недоліків створює можливість поєднання в одній особі власника і виробника.
У сільськогосподарському виробництві існує і така форма суспільної власності, як колективна. Вона може поширюватися на всі засоби виробництва, включаючи землю. Історичний досвід свідчить, що створення кооперативів різного рівня зменшує витрати, сприяє ефективному використанню техніки і покращує загальні умови організації сільськогосподарського виробництва. Ця форма організації виробництва може існувати і на базі державної власності на землю. Прикладом можуть служити колективні сільськогосподарські підприємства, яким держава передає землю на довічне користування. Такі підприємства складали переважну більшість сільськогосподарських товаровиробників в колишньому Радянському Союзі.
Таким чином, у сільському господарстві власність на засоби виробництва, включаючи землю, відіграє важливу роль в організації високоефективного товарного виробництва. Однак її остаточна роль пов'язана не з чисто відносинами власності, а з тим рівнем умов, кожна з форм власності створює для високоефективної організації виробництва і одночасно для дбайливого, раціонального використання землі.
Рішення однієї з центральних проблем розвитку сільського господарства, а саме забезпечення такого використання землі, в результаті якого її якість постійно б підвищувалася, вимагає постійного втручання держави в процес сільськогосподарської діяльності і в саму систему виробничих відносин, які формуються в цій сфері. Найважливішим напрямком реалізації такого втручання є її законотворча діяльність в галузі земельного права.
У більшості високорозвинених країн земельне право спрямоване на створення умов для максимально можливого використання землі саме для сільськогосподарського виробництва. Це завдання вирішується шляхом створення певних переваг, які отримують майбутні власники землі, які купують її для здійснення сільськогосподарського виробництва. У деяких країнах взагалі покупка землі або отримання його в оренду дозволяється тільки тим, хто працює на землі, має відповідні знання та навички. Ці обмеження можуть бути досить істотними, і іноді навіть землю, що знаходиться у приватній власності, власник не може передати своєму спадкоємцю, якщо той не має відповідної освіти і досвіду роботи в сільському господарстві. [Додаток Е]
Особливу увагу в законодавстві багатьох країн приділяється збереженню та підвищенню якості землі. Це досягається як системою заохочувальних заходів, так і прямої регламентацією сівозміни та вимогами щодо дотримання певної технології організації виробництва. Значну роль у збереженні землі відіграє також екологічне законодавство та розроблені схеми контролю за його виконанням. [18]
Найбільш розповсюдженою організаційною формою сільськогосподарського виробництва є фермерське господарство. У розвинених країнах вони перевершують за своєю кількістю, і саме на них базується виробництво в цій галузі народного господарства. Таке становище зумовлено рядом причин як економічного, так і історичного характеру.
Фермерське господарство - це форма сімейного господарства, яке одночасно виступає і первинної соціальної ланкою, і первинною ланкою у суспільному виробництві. Це призводить до високого рівня стійкості фермерського господарства. Сталість цієї форми сільськогосподарського виробництва пов'язана також з тим, що воно, маючи товарну спрямованість, час у рамках сім'ї має і певні ознаки натурального, так частково задовольняє потреби самих товаровиробників.
У сільському господарстві товаровиробник має справу з живими організмами, а сам процес виробництва здійснюється в постійно мінливих умовах, які суттєво впливають на наслідки цього виробництва. Це не дозволяє застосовувати тут стійкі технологічні стандарти і постійно вимагає від товаровиробника творчого підходу, заснованого не тільки на професійних знаннях, а й на навичках,роками накопичений досвід і т.д. З цієї точки зору фермерське господарство створює найбільш сприятливі умови для придбання та розвитку таких навичок. З покоління в покоління передаються спостереження, які відображають всі особливості організації виробництва в умовах окремої місцевості і клімату.
Розділ 3. Розвиток підприємництва в аграрній сфері України
3.1 Аналіз динаміки показників розвитку та структури підприємств аграрної сфери України
За даними продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO) передбачається, що наступні 40 років ознаменуються зростанням світового виробництва сільськогосподарської продукції на 60%. Одна із значних ролей у забезпеченні даного показника відводиться саме Україну, яка на рівні з Бразилією, Аргентиною, Росією і США належить до найбільших у світі експортерам продуктів аграрного сектора. Враховуючи значний потенціал для підвищення врожайності, Україна в майбутньому зможе претендувати на друге місце в світі (після США) за обсягами поставок основних продовольчих культур, заявляють фахівці аудиторської компанії BakerTilly.
У 2013 році найвищий зріст серед усіх галузей України показав аграрний сектор. Зростання порівняно з 2011 роком склав 12%. Продукція аграрного сектора склала 25% в структурі експорту української продукції. За результатами цього року Україна посіла перше місце у світі з експорту соняшникової олії (56%) і п'яте місце за експортом насіння соняшнику (9,7%). Також Україна займає лідируючі позиції на світовому ринку за експортом пшениці, кукурудзи, ячменю та ріпаку. [12; с. 148]
Аграрний сектор України формує до 12% ВВП держави і більше ніж на 80% забезпечує продукцією внутрішній продовольчий ринок країни. Його доля в загальнонаціональних обсягах експорту перевищує 20%, в сільській місцевості проживає близько третини населення країни; аграрний потенціал сільськогосподарських земель оцінюється в 100 млн. т врожайності зернових щорічно. Разом з тим, агропродовольча система України гостро потребує структурної та інноваційної модернізації.
Протягом 2007-2013 років динаміка виробництва сільськогосподарської продукції характеризувалася суперечливими тенденціями.
Так, в 2007, 2009, 2012 роках спостерігалося зростання обсягу сільськогосподарського виробництва в Україні. Разом з тим, обсяги сільськогосподарського виробництва в 2013 р. в порівнянні з 2012 р. скоротилися на 4,5%.
Негативні тенденції в агропромисловому комплексі (АПК) в 2013 році обумовлені падінням виробництва на 8,2% в рослинництві, в порівнянні з 2012 роком.
В цілому, по Україні в 2013 році в порівнянні з 2012 роком виробництво зерна скоротилося на 18,6%, що було обумовлено зниженням врожайності зернових культур з 37,0 ц/га до 31,2 ц/га (на 5,8 ц з 1 га) і посівних площ (на 3,5% від показника 2012 року) [4, с. 2].
У галузі тваринництва в 2013 році обсяг випущеної продукції зріс на 3,8%. Відношення загального обсягу вирощування худоби та птиці до реалізації тварин на забій становило 107,0% (у 2012р. - 104,8%) [ 14, с. 22].
На позитивну динаміку продукції тваринництва вплинуло зростання виробництва м'яса, яєць і молока.
Так, виробництво яєць в 2013 році зросло на 2,3%, реалізація худоби та птиці на забій (у живій вазі) - на 3,4%. У сільськогосподарських підприємствах обсяги вирощування худоби та птиці збільшилися на 3,5%, в т.ч. свиней - на 8,4%, птиці - на 7,0% [4, с. 6]. [Додаток Є]
Приріст виробництва м'яса спостерігався в 10 регіонах (Автономна республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська,Івано-Франківська, Львівська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області), зниження - в 15 регіонах.
Разом з тим, тенденція зменшення поголів'я великої рогатої худоби буде домінуючою і в наступні роки, оскільки не досить ефективно реалізуються заходи з формування протекціоністської політики в цій сфері як на державному, так і на регіональному рівнях [5; с. 30]. [Додаток Ж]
Крім вищезазначених макротенденцій, що впливають на динаміку показників сільського господарства, існує ряд перешкод, без подолання яких реалізація цілей інноваційного розвитку АПК значно ускладнюється. До них можна віднести:
- відсутність ефективної системи руху капіталу, що, в сучасних умовах, значно ускладнює фінансування обробної промисловості;
- низька заробітна плата у виробничій та науково-технічній сфері не сприяє зростанню продуктивності праці, створення і поширення інновацій у сільському господарстві;
- загальне технологічне відставання вітчизняної економіки не забезпечує належної конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках.
Структура сучасних сільськогосподарських підприємств в Україні свідчить, що більшість сільгосппідприємств мають невелику площу землекористування. У 2012 р. налічувалось 28454 сільськогосподарських підприємств з площею сільськогосподарських угідь до 50 га, що становить 50,3% загальної їх кількості (рис. 3.1).
Ці підприємства в цілому використовували 646,3 тис. га сільськогосподарських угідь. Середня площа сільськогосподарських угідь цієї групи підприємств становила 161,6 га.
Рис. 3.1. Питома вага сільськогосподарських підприємства за площею угідь у загальній кількості підприємств у 2012 р.
Джерело: [18]
Разом з тим, у 309 сільськогосподарських підприємствах (0,5% від загальної їх кількості) використовувалось по 7000 га і більше сільгоспугідь. Ці підприємства в цілому використовували 18,3% загальної площі сільськогосподарських угідь.
З одного боку, це сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарської діяльності, адже на великих площах можна більш раціонально використовувати земельні ресурси, підвищити культуру землеробства та впроваджувати новітні досягнення науково-технічного прогресу. З іншого ж - найчастіше такі землекористувачі не зацікавлені у розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, де розташовані земельні площі, та найманні місцевих жителів, оскільки виконання технологічних операцій нині потребує незначної кількості працівників високої кваліфікації, які вже є у наявності у таких агроформуваннях.
Переважаючою організаційно-правовою формою господарювання на селі є фермерські господарства, частка яких у загальній структурі становить 73,8% (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Кількість діючих сільськогосподарських підприємств за різними організаційно-правовими формами господарювання у 2012 р.
Джерело: [18]
Нині обліковується 4,3 тис фермерських господарств (близько 10,4% їхньої загальної кількості), які взагалі не мають сільськогосподарських угідь. 74,4 % фермерських господарств за розмірами землекористування є дрібними і мають до 100 га сільськогосподарських угідь кожне.
У 13,3% господарств фермери господарюють на площі сільськогосподарських угідь від 100 до 1000 га. 712 фермерських господарств (1,7%) використовують від 1000 до 4000 га сільгоспугідь кожне. Лише 58 фермерських господарств країни (0,1%) мають землекористування, які перевищують 4000 га кожне.
У 2012 р. 84,8% валової продукції фермерських господарств становила продукція рослинництва. Понад 60% посівних площ фермерські господарства використовували для вирощування зернових культур. Картопля, овочі та продовольчі баштанні культури культивуються ними менш ніж на 0,9% посівних площ. Близько 25% посівної площі фермерами було відведено під посіви соняшнику (тоді як науково рекомендована насиченість посівних площ соняшником, наприклад, для степової зони країни не повинна перевищувати 12%). Причому соняшник фермери розміщують на своїх полях через 3-4 роки, замість рекомендованих 7 років. Соняшник - грунтовиснажуюча культура і в умовах зневажання технологіями відтворення
родючості ґрунтів невідворотно призводить до їхньої прискореної деградації.
Спостерігається скорочення кількості особистих селянських господарств та деяке збільшення середньої площі земельної ділянки, що припадає на одне господарство. Так, з 2005 р. кількість особистих селянських господарств скоротилася майже на 6%, при цьому середня площа їхніх земельних ділянок зросла майже на 1,5%. У 2012 р. кількість особистих селянських господарств становила 4 млн. 540 тис з площею земельних ділянок 6655,4 тис га, 5715,7 тис га з яких використовуються для сільгоспвиробництва.
У середньому на кожне господарство припадає 1,47 га, з яких 0,19 га використовуються для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Відбувається процес концентрації земельних угідь сільськогосподарських підприємств. Так, якщо у 2007 р. підприємств із валовим збором зернових, що перевищує 1000 тонн, було 13,8%, 5000 тонн - 2,3%, то у 2012 р. цей показник становив відповідно 16,2% та 3,5%. Процес концентрації земельних угідь позитивно впливає на ефективність виробництва. Зокрема, підприємства з валовим збором зернових понад 5000 тонн демонструють кращу серед усіх підприємств урожайність зернових. Так, у 2012 р. вони досягли урожайності 37,4 ц/га при середній урожайності у 27,6 ц/га.
Основними характеристиками нинішньої аграрної структури є наступні:
- структура виробництва сільськогосподарської продукції початку земельної реформи значно змістилася у бік особистих селянських господарств;
- фермерська форма господарювання, яка нині становить майже 74% від загальної кількості сільгосппідприємств, не стала локомотивом розвитку аграрного виробництва і не сприяла нарощуванню виробництва сільськогосподарської продукції. Нині фермери дають незначну частку валової продукції, особливо тваринницької;
- у результаті реформування земельних відносин відбулося подрібнення землекористувань сільськогосподарських підприємств, зокрема 74,4% фермерів господарюють на земельних ділянках розміром до 100 га.
аграрний економіка підприємництво ринковий
|
| Категория: Экономика и экономическая теория | Добавил: qreter |
| Просмотров: 217 | Загрузок: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| ПОИСК ПО САЙТУ |
|
ВНИМАНИЕ!!!
НАСТОЯТЕЛЬНО рекомендуем Вам воспользоваться функцией "ПОИСК ПО САЙТУ", для отображения и поиска необходимого и интересующего Вас материала |
|
| ПОСЕЩЕНИЯ |
|
|
|
