| Меню сайта |
|
 |
|
Економічна політика України
| | 20.11.2018, 19:18 |
Вступ
1. Теоретична частина
1.1 Зміст і загальна характеристика економіки та економічної політики держави
1.2 Основні складові економіки України
Практична частина
2. Аналіз економічної сфери України (статистичні показники та їх аналіз). Показники сільського господарства, а саме РОСЛИННИЦТВА)
2.1 Посівні площі сільськогосподарських культур
2.2 Площа, з якої зібрано врожай сільськогосподарських культур
2.3 Виробництво сільськогосподарських культур
2.4 Урожайність сільськогосподарських культур
2.5 Індекси виробництва основних сільськогосподарських культур
2.6 Валова продукція сільськогосподарської продукції
2.7 Продуктивність праці сільськогосподарської продукції на підприємствах
2.8 Рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах
2.9 Виробництво основних видів продукції рослинництва на одну особу
2.10 Реалізація продукції рослинництва
3. Прогнозування та перспективний план рослинництва на майбутні роки
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Матеріальні і духовні цінності створюються працею людей. В Україні працюють тисячі підприємств (заводів, фабрик, шахт, рудників, селянських господарств), що виробляють промислові товари, продукти тощо, і установ та закладів (шкіл, лікарень, бібліотек, театрів), що надають певні послуги. Сукупність підприємств, установ, закладів, які виробляють однорідну продукцію чи надають послуги, що задовольняють однорідні потреби, утворюють галузі. Наприклад, сільське господарство -- це сукупність підприємств, що виробляють рослинницьку і тваринницьку продукцію (зерно, молоко, м'ясо тощо), галузі охорони здоров'я -- сукупність закладів, що попереджують хвороби і лікують людей.
Великими галузями є промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, освіта, охорона здоров'я. Усі вони тісно пов'язані між собою і разом утворюють господарство (господарський комплекс), або економіку, країни. Оскільки кожна галузь має свою спеціалізацію, то між ними відбувається обмін продукцією чи послугами.
Отже, господарство країни -- це система виробництва, обміну і розподілу та споживання продуктів, що історично склалась і розвивається на її території.
Розрізняють галузі виробничої сфери, підприємства якої виробляють матеріальні цінності, і галузі невиробничої сфери, тобто заклади, що задовольняють різноманітні соціальні та духовні запити людей.
Основна галузь виробничої сфери -- промисловість, що поділяється на важку промисловість (підприємства групи "А" -- виробляють електроенергію, машини, устаткування) та легку й харчову (підприємства групи "Б"). На всю промисловість припадає близько 60% вартості продукції виробничої сфери. До важливих галузей виробничої сфери належить також сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок. Галузі невиробничої сфери (житлове і комунальне господарство, охорона здоров'я, освіта, наука, культура, мистецтво) хоч і не створюють безпосередньо матеріальних цінностей, але необхідні для розвитку виробництва.
Промислові товари, продукти харчування, різні послуги люди виробляють і надають за допомогою засобів виробництва. Засоби виробництва -- це поєднання засобів праці (машини, устаткування, інструменти, транспорт, зв'язок, земля, виробничі споруди) і предметів праці.
Зрозуміло, що завод, фабрика чи шахта не зможе нормально функціонувати без забезпечення транспортом, зв'язком, електроенергією, водою, лікарським обслуговуванням робітників та їх сімей, тобто підприємств і закладів, які дістали назву об'єктів інфраструктури. Розрізняють об'єкти виробничої інфраструктури (транспортні шляхи, лінії електропередачі, водопроводи, склади та ін., тобто споруди, що не беруть безпосередньо участі у випуску продукції, але сприяють цьому), і об'єкти соціальної інфраструктури (послуги з виховання дітей, освіти, культури, охорони здоров'я, соціального забезпечення).
Найважливіший показник розвитку економіки -- продуктивність праці, що визначається величиною всієї продукції, виробленої за рік у країні, чи її окремих галузей, підприємств у розрахунку на одного працюючого.
Цей показник відбиває два протилежних за характером шляхи розвитку господарства -- екстенсивний та інтенсивний. За екстенсивного шляху розвитку економіки будують нові підприємства, залучають додаткову кількість робітників, розширюють посівні площі, збільшують поголів'я худоби. Інтенсивний шлях розвитку передбачає застосування передових технологій, кращу організацію виробництва і праці, залучення кваліфікованих кадрів, тобто нарощування виробництва відбувається на основі зростання продуктивності праці.
Актуальним у нашій країні є визначення сучасних підходів до обґрунтування розміщення нових виробництв. Раніше це питання вирішувалося з центру адміністративними вказівками. Адже всі господарські об'єкти були державними. У ринкових умовах першорядну роль відіграють економічні важелі. Власник тепер сам вирішує, де будувати підприємство, враховуючи цілий комплекс чинників (наявність інфраструктури, сировини, робочої сили, ринку збуту). Тим часом держава зацікавлена в такому будівництві, оскільки це сприятиме працевлаштуванню безробітних, надходженню податків від підприємства, що працюватиме. Щоб стимулювати людей чи фірми, що мають гроші, відкривати нові господарські об'єкти, держава може створювати для них податкові, кредитні, митні та інші пільги. Досвід функціонування вільних економічних зон у багатьох регіонах України і за кордоном засвідчує дійовість таких нових ринкових важелів регулювання територіальним розвитком.
1. Теоретична частина
1.1 Зміст і загальна характеристика економіки та економічної політики держави
Україна вступила в XXI століття в умовах стрімких зрушень на міжнародній арені. Тому пошуку парадигми майбутнього розвитку України надається велике значення. Сучасному стану економічного розвитку притаманні два основних напрямки: глобалізація і регіоналізація. Вони є відображенням обґєктивного процесу модернізації суспільства під впливом зменшення кількості виробничих ресурсів і значним зростанням потреб суспільства. В цих умовах Україна, отримавши незалежність, формує і розвиває свою національну міжнародну економічну політику, яка виступає складовою частиною загальної економічної політики. У широкому розумінні, економічна політика охоплює політичні відносини, політичну організацію і політичну ідеологію. Виходячи з цього можна визначити, що економічна політика є комплексом дій держави з регулювання економічної ситуації і корекції економічних інтересів. Безумовно, що економічна політика базується на чіткому визначенні органами влади її основних цілей, напрямків, методів і важелів розвитку економіки.
Розробка економічної політики передбачає чітку постанову завдань. Для України такими завданнями є:
1. Визначення мети (цілі), на досягнення якої буде зорієнтований розвиток господарства.
2. Визначення засобів, які потрібно мобілізувати на досягнення поставленої мети.
Основними пріоритетами економічної політики є:
1. Забезпечення економічної свободи в рамках діючого законодавства.
2. Забезпечення повної зайнятості робочої сили й інших факторів виробництва.
3. Підтримання і забезпечення економічного зростання і економічного розвитку.
4. Забезпечення ефективності економіки.
5. Організація справедливого оподаткування.
6. Забезпечення охорони навколишнього середовища.
7. Забезпечення захисту підприємницької діяльності й соціального захисту населення.
Безумовно, що будь-яка економічна діяльність і економічна політика повинна визначити пріоритетні напрямки. Пріоритетний підхід до економіки -- це завжди політичний, стратегічний підхід. Пріоритети мають визначатися на основі інтересів і здійснюватися через них. Вони мусять сприяти науковому передбаченню майбутнього стану розвитку економіки, його структури, впливу на соціальну сферу, людину, природу. У свою чергу, на цій основі можна прогнозувати реальні суперечності та шляхи і способи вирішення їх. У такий спосіб економічна політика, побудована на науковій теорії, перетворюється на чинник суспільного прогресу.
Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можливий за умови взаємодії двох процесів:
* забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів виробництва;
* матеріального і морального стимулювання його розвитку.
Це забезпечить єдність науково-технічного і соціального підходу до вирішення ключових проблем економіки. Отже, зміна пріоритетів у економічній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона буде підкріплена адекватними змінами перелічених процесів.
Для національної економічної системи України основними напрямками вважаються:
1. Постійне зростання темпів і ефективності виробництва.
2. Забезпечення оптимального платіжного балансу.
3. Регулювання інфляційних процесів.
4. Досягнення і підтримка збалансованого бюджету.
5. Підвищення рівня життя населення країни.
У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, конкретними історичними умовами, ситуацією в світі.
Напрями економічної політики різноманітні за змістом та політичною значимістю. При цьому важливе значення має виокремлення головних напрямів суспільного виробництва, які забезпечують створення прогресивної структури економіки -- неодмінної умови її переходу до нової якості зростання. Без цього не можна ефективно використовувати стимули до праці, реалізувати сукупність різноманітних інтересів суспільства і рухатися вперед у поступальному розвитку.
В умовах функціонування ринкової економіки діють два основних напрямки економічної політики: фіскальний та монетарний.
Обґєктами регулювання при фіскальному напрямку виступають:
* рівень податків;
* рівень державних витрат.
При монетарному напрямку обґєктами регулювання виступають:
* обсяг грошової маси;
* відсоткова ставка.
Поступовий зважений перехід економіки України до ринку можливий лише завдяки використанню реальних причинно-наслідкових звґязків у економічному житті, врахуванню інтересів усіх господарюючих субґєктів, тобто завдяки політиці, побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у господарському механізмі. Виходячи з цього, можна сказати, що першоосновою вироблення науково обгрунтованої економічної політики є економічна теорія, яка відбивала б закономірності перехідної економіки нашої країни. Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибокому оновленню матеріального виробництва, повнішому розкриттю соціальних ресурсів суспільства, шо перебувають у стадії переходу до нових економічних відносин.
Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного врахування вимог обґєктивних економічних законів першорядне значення має забезпечення реалістичної обґєктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань, зґясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого -- такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.
Існує два основних угрупування методів економічної політики: економічні та адміністративні.
Світовий досвід показує, що економічні методи управління не встановлюються з утвердженням певної форми власності на засоби виробництва, а також після прийняття державних та інших рішень, як це тривалий час стверджувалось в нашій країні. Більше того, такі методи в нашій економіці, за винятком періоду нової економічної політики, майже не використовувались через незмінність виробничих відносин.
Потребують уточнення і самі поняття адміністративно-командних і економічних методів управління. Сутність перших найчастіше зводиться до того, що вони діють через накази, розпорядження, заборони та інші прийоми неекономічного тиску. Це -- поверхове виявлення адміністративно-командних методів управління. Причину слід шукати глибше, в економічних відносинах.
Економічні методи управління -- це система економічних та неекономічних важелів, спрямованих на поєднання інтересів усіх субґєктів господарської дяльності.
Суспільство може перейти до економічних методів господарювання при виконанні таких умов:
* врахування і реалізація інтересів усіх господарюючих субґєктів, які беруть участь в економічному житті;
* виявлення обґєктивних суперечностей економічних інтересів і вирішення їх завдяки застосуванню ефективних форм і засобів управління;
* субґєкти власності, а отже і влади, на всіх рівнях мають займатися управлінням інтересами і через інтереси;
* усі субґєкти економічної політики мають бути рівноправними.
Таким чином, при виробленні економічної політики слід широко використовувати світовий досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове прогнозування.
Економічна політика як чинник економічного розвитку має націлювати господарство на розвґязання головних завдань, вибір пріоритетних напрямків розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростання галузей, що відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого -- створять передумови для подальшого зростання рівня життя населення.
1.2 Основні складові економіки України
економіка сільськогосподарський культура індекс
Важливою складовою економіки України є господарство.
Господарство -- 1) система суспільного відтворення, яка історично склалася у визначених територіальних межах; 2) отримання безпосередньої економічної вигоди від заходів як самоцілі.
Українська економіка переходить від планової до ринкової.
Національний господарський комплекс -- це система виробництв, обміну, розподілу та споживання, яка виникла на певній території. Він охоплює галузеву, функціональну та територіальну структури виробництва.
Найважливішими чинниками формування господарського комплексу є:
- економіко-географічне положення;
- сировинний;
- паливно-енергетичний;
- транспортний;
- споживчий;
- науково-технічний прогрес;
- трудові ресурси;
- екологічний;
- кон'юнктура ринку.
Галузева структура господарства відображає поділ суспільного виробництва на групи галузей, галузі та підгалузі.
Галузь господарства -- сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію та мають схожі процеси виробництва. Господарство України має понад 20 галузей промисловості.
Галузева структура є основою господарського комплексу, який складається з галузей виробничої таневиробничої сфер.
Економіка України
Галузі виробничої сфери:
- промисловість
- сільське господарство
- транспорт
- будівництво
- зв'язок
- торгівля
- суспільне харчування
Галузі невиробничої сфери:
- житлово-комунальне обслуговування
- охорона здоров'я
- наука, освіта, спорт, культура.
До виробничої сфери належать види діяльності, які:
- створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);
- доставляють матеріальні блага (транспорт, зв'язок);
- пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне забезпечення, заготівля, громадське харчування).
Невиробнича сфера -- сукупність галузей господарства, які виконують функції надання суспільству послуг нематеріального характеру:
- галузі сфери послуг (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, транспорт, зв'язок);
- галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування);
- органи управління та оборони;
- кредитування, фінансування, страхування.
Територіальна структура економіки -- науково обґрунтоване розміщення взаємозалежних підприємств і галузей на певній території.
Одиницями територіальної структури є:
- промисловий пункт -- населений пункт з одним промисловим підприємством;
- промисловий центр -- місто, у якому знаходиться декілька промислових підприємств;
- промисловий вузол -- сукупність пов'язаних промислових центрів та промислових пунктів (Донецько-Макіївський, Маріупольський, Луганський, Харківський);
- промисловий район -- територія, де розташовані промислові вузли, центри, пункти (Донецький, Придніпровський, Прикарпатський);
- промислова зона -- об'єднання промислових районів, вузлів, центрів, пунктів на великій території;
Територіально-виробничі комплекси (ТВК) -- форма територіальної організації економіки, яка здійснює сполучення взаємопов'язаних основних галузей та виробництв, а також додаткових та обслуговуючих галузей на визначеній території. За територією ТВК поділяються на локальні, внутрішньорайонні, міжрайонні та ті, що охоплюють територію всієї країни. За складом галузей ТВК підрозділяються на промислові, агропромислові, інфраструктурні, народногосподарські, до яких входять усі галузі виробничої та невиробничої сфер.
Промисловий комплекс України має потужну матеріально-технічну базу. Вартість основних засобів становить 644 767 млн грн (на 2010 р.), це майже в 2,3 раза більше, ніж вартість основних засобів у 2005 р. В комплексі працює більше ніж 3,6 млн працівників, які разом принесли прибуток промисловості у розмірі 43 700,9 млн грн (2011 р.), що в 5 разів більше, ніж у 2006 р.
У промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95 %. Основою цих укладів є металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п'ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 %. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології.
Хоча підприємства промисловості й отримують значні прибутки, але рентабельність продукції за 2003-2010 рр. не перевищує 3-6 %. З 55 тис. промислових підприємств більше ніж 18 тис. (33 %) є збитковими. Ще однією негативною стороною є скорочення кількості найманих працівників у комплексі, за 2005-2011 рр. їх кількість скоротилась на 14 %.
Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 %, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 %. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей у загальному обсязі становить лише 15 %.
В структурі промисловості України велику питому вагу займають галузі важкої індустрії, особливо машинобудування, чорна металургія та вугільна промисловість.
Важка промисловість формує більше ніж 80 % загальної вартості реалізованої продукції промисловості, в тому числі на машинобудування припадає 12-14 %.
Сільське господарство є однією з пріоритетних галузей національної економіки. Розвиток сільськогосподарської галузі сприяє підвищенню матеріального добробуту населення, зміцненню економічної та продовольчої безпеки держави, зростанню її експортного потенціалу. Водночас, сільськогосподарський сектор виробництва - один з найбільш ризикових секторів економіки, оскільки на його розвиток великий вплив має дія природних факторів та біологічних чинників.
За попередніми розрахунками, у 2011р. частка сільського господарства (включаючи мисливство та лісове господарство) у загальному обсязі валової доданої вартості всіх галузей економіки склала 9,6% (у 2010р. - 8,7%).
У ринкових умовах господарювання для підприємств аграрного сектору економіки України одним із головних чинників розвитку виробництва є залучення інвестиційних і інноваційних ресурсів. У 2011р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування у сільське господарство, мисливство, лісове господарство вкладено 18,2 млрд.грн. інвестицій в основний капітал, що на 32,0% більше, ніж у 2010р. Питома вага інвестицій у зазначені види економічної діяльності становить 7,7% від загальнодержавного обсягу інвестицій в основний капітал (у 2010р. - 7,2%). За рахунок коштів державного бюджету освоєно 317 млн.грн., що становить 1,7% інвестицій в основний капітал у цей вид діяльності. Слід зазначити, що вагому частку інвестицій у сільське господарство, мисливство, лісове господарство освоєно у рослинництві (71,0%).
|
| Категория: Экономика и экономическая теория | Добавил: qreter |
| Просмотров: 196 | Загрузок: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| ПОИСК ПО САЙТУ |
|
ВНИМАНИЕ!!!
НАСТОЯТЕЛЬНО рекомендуем Вам воспользоваться функцией "ПОИСК ПО САЙТУ", для отображения и поиска необходимого и интересующего Вас материала |
|
| ПОСЕЩЕНИЯ |
|
|
|
