| Меню сайта |
|
 |
|
Ознаки торгівлі людьми
| | 30.12.2018, 10:10 |
Торгівля людьми - одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав. Таким чином, великого значення набуває повне й відповідальне інформування суспільства про цю серйозну проблему як один із найнебезпечніших злочинів проти особистості Лизогуб Я.Г. Еволюційний процес міжнародно-правової боротьби з торгівлею людьми як злочином, що посягає на волю та недоторканність людини // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 2000. - № 4. - С. 85..
Ключову роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Говорячи про організацію боротьби з торгівлею людьми, перш за все необхідно зазначити, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, у відповідності з якими настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми.
Уперше про торгівлю людьми як про глобальну проблему було заявлено на початку ХХ століття. Тоді ж виникла потреба напрацювання системних підходів до боротьби із цим явищем. Ряд важливих міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з работоргівлею, було прийнято у першій половині ХХ століття.
У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, що закріпила основні принципи міжнародного права. Стаття 4 Декларації зазначає: "Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство й работоргівля забороняються у всіх їхніх видах".
Абсолютну заборону рабства та работоргівлі підтверджено також у статті 8 міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966р.
Україна першою з пострадянських країн визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства, результатом чого стало введення в 1998 році до Кримінального кодексу України статті 124-1 "Торгівля людьми". Стаття передбачала відповідальність за торгівлю людьми у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України. Міра покарання стала жорсткішою.
У напрямі протидії заволодінню особою (викраденню або вербуванню людей) працюють декілька нормативних актів. По-перше, це Конституція України. У ній статтею 29 проголошується право на свободу та особисту недоторканність кожної людини.
По-друге, це Кримінальний кодекс України: стаття 146 Кодексу передбачає кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, стаття 447 - відповідальність за вербування найманців, а ст. 303 - відповідальність за примушування до заняття проституцією чи сутенерство. У напрямі протидії незаконному переміщенню людей (незаконній міграції) працює Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 18, ст.101. від 21 січня 1994 року. Статті 2 та 10 цього Закону регламентують необхідні для виїзду громадянина за кордон документи та необхідні у певних випадках дозволи. Стаття 332 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України.
У напрямі протидії незаконному використанню людей також діє ряд нормативних актів. Це статті 28 та 52 Конституції України, що передбачають заборону тортур, жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність людини, поводження чи покарання, а також заборону насильства та експлуатації дитини.
Торгівля людьми з метою трансплантації органів і тканин по праву вважається найбільш суспільно небезпечною з усіх видів торгівлі людьми. Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року (статті 46, 47) та Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 41, ст.377. від 16 липня 1999 року розкривають умови та порядок застосування трансплантації органів, а також інші питання, пов'язані із трансплантацією. Але в цілому законодавство в цій сфері не можна назвати досконалим, оскільки правомірність пересадки органів і тканин чітко не визначена. Спеціальне кримінальне законодавство у сфері незаконної трансплантації органів і тканин людини відсутнє.
Серед документів, спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми, варто згадати Постанову №987 "Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми" Постанова КМУ №987 "Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми" - Законодаство "ЛІГА". , прийняту Кабінетом Міністрів України 27 червня 2003 року з метою забезпечення законодавчої бази для здійснення допомоги потерпілим із боку державних організацій.
Розглянуті законодавчі акти, як правило, декларують захист певних прав громадян, при порушенні яких настає кримінальна, адміністративна та цивільна відповідальність. Кримінальний кодекс України містить багато норм, що передбачають відповідальність за різні види незаконного використання чи незаконної експлуатації людини. Зокрема, передбачена відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст.169 ККУ), створення або утримання місць розпусти (ст. 302 ККУ), примушування до заняття проституцією чи сутенерство (ст. 303 ККУ), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.304 ККУ), експлуатацію дітей (ст. 150 ККУ), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 ККУ), насильницьке донорство (ст. 144 ККУ) тощо. Слід зауважити, що до законодавчої бази України належать і чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Тому розглянуті вище міжнародні договори, які були ратифіковані Україною, є одночасно і міжнародним, і національним законодавством України.
3 лютого 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон №3316-1 "Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією" Закон України №3316-1 "Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією" //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N 17, ст.147., прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2006 року.
Статтю 149 Кримінального кодексу України доповнено приміткою, в якій роз'яснено терміни " експлуатація людини", "уразливе становище"; у назву статті 303 Кримінального кодексу України введено термін "сутенерство", визначення якого подано в частині першій до цієї статті. Законом установлено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього до заняття проституцією або примус їх до заняття проституцією повинна наставити незалежно від того, чи вчинено такі дії з використанням обману, шантажу або уразливого стану зазначених осіб чи із застосуванням або погрозою застосування насильства, використання службового становища, чи особою, від якої потерпілий перебував у матеріальний або іншій залежності (частина третя примітки до статті 149, частина друга примітки до статті 303 Кримінального кодексу України.
Надзвичайно велика увага громадськості, ЗМІ та міжнародних структур до проблем протидії торгівлі людьми стимулювали активізацію не лише правоохоронців, а й законодавця. Про це свідчить хоча б той факт, що редакція статті КК України, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми, змінювалась три рази. Останні зміни кримінального законодавства супроводжувались активним протистоянням двох основних позицій. Прибічники першої пропонували закріпити у КК України визначення торгівлі людьми, яке б дослівно відповідало визначенню, закріпленому у Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року. Прибічники другої позиції наполягали на імплементації міжнародного законодавства з урахуванням системно-структурної побудови КК України та національних традицій кримінального законодавства. Внаслідок конкуренції двох згаданих позицій народилась компромісна норма, яка цілком врахувала міжнародні зобов'язання України і, разом з тим, була наближена до вітчизняних правил побудови кримінально-правових норм.
|
| Категория: Государство и право | Добавил: qreter |
| Просмотров: 254 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| ПОИСК ПО САЙТУ |
|
ВНИМАНИЕ!!!
НАСТОЯТЕЛЬНО рекомендуем Вам воспользоваться функцией "ПОИСК ПО САЙТУ", для отображения и поиска необходимого и интересующего Вас материала |
|
| ПОСЕЩЕНИЯ |
|
|
|
