Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні соціально-економічної сфери, реорганізації економічного механізму в регулюванні нових форм власності, постійної зміни законодавства досить відчутно загострилася криміногенна обстановка, виникли нові види посадових злочинів, у тому числі хабарництво, яке набуло масового й часто організованого характеру. Розмаїтість його форм, проникнення до різних сфер діяльності - економічної, фінансової, підприємницької, освіти й шоу-бізнесу потребують нових способів організації боротьби з цими злочинними проявами, опрацювання рекомендацій, спрямованих на вдосконалення їх розслідування і попередження. Сьогодні існує потреба у розробці методики розслідування хабарництва, яка передбачає визначення його криміналістичної характеристики, і завдяки цьому створення рекомендацій щодо планування й організації розслідування.

У сучасній теорії криміналістики названі проблеми залишаються недостатньо розробленими, а окремі з них становлять собою вперше надані рекомендації.

Актуальність теми визначається необхідністю аналізу окремих елементів криміналістичної характеристики цього виду злочинів, з'ясуванням типових слідчих ситуацій, окресленням комплексу слідчих та оперативно-розшукових дій, що забезпечують ефективність розслідування. Перелічені обставини дозволяють віднести досліджувані проблеми до актуальних.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретичних засад методики розслідування хабарництва, із використанням його криміналістичної характеристики.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені й вирішені такі завдання:

1) визначити поняття «хабарництво» та дослідити його види;

1) виявити специфіку криміналістичної характеристики хабарництва;

2) проаналізувати способи вчинення таких злочинів з огляду на його види;

3) визначити способи приховування хабарництва;

4) сформулювати типові слідчі ситуації, що виникають при розслідуванні цих злочинів;

5) окреслити характер і систему початкових слідчих та оперативно-розшукових дій, їх ефективність;

Об'єктом є дослідження криміналістичних основ хабарництва, які в подальшому дадуть змогу вдосконалити діяльність, спрямовану на розкриття й розслідування хабарництва, що вчиняється окремими особами й організованими групами.

Предметом дослідження виступає криміналістична характеристика кожного елементу хабарництва.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів які включають в себе підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Хабарництво - елемент системи злочинів в сфері службової діяльності

1.1 Місце хабарництва серед інших злочинів даної категорії

Службові злочини є однією із обставин, що створює реальну загрозу конституційним правам і свободам членів суспільства. Вони справляють істотний негативний вплив на всі важливі сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість, міжнародні відносини, підривають авторитет держави, завдають шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові і функціонуванню державного апарату, порушують принципи верховенства закону і права, сприяють криміналізації та тінізації економічних відносин, живлять організовану злочинність, нищать духовні та моральні цінності [1, c. 434].

На жаль, ні кримінальна, ні судова статистика не дають показників про інші види службових злочинів, проте і аналіз даних дозволяє дійти висновку, що у структурі службових злочинів домінує такий вид злочину, як одержання хабара, а потім -- давання хабара; на третьому місці -- зловживання владою або службовим становищем. Інші види зустрічаються значно рідше.

За оцінками деяких спеціалістів, до кримінально-правової статистики потрапляє від 2 до 5% фактів хабарництва. На мою думку, рівень латентної злочинності хабарництва набагато вищий.

Характерною ознакою контингенту осіб, які вчиняють службові злочини, є відносно велика питома вага жінок, їх частка у цих злочинах у 4-6 разів вища, ніж серед інших видів злочинів. Це пов'язане з переважною кількістю жінок серед працівників сфери господарського управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де у першу чергу вчиняються службові злочини.Службові злочини вчиняють у більш зрілому віці, ніж інші злочини, переважно особи старше 30 років. Це також пояснюється загальною демографічною характеристикою осіб, що працюють на відповідних посадах (зокрема, особа призначається на посаду, пов'язану з матеріальною відповідальністю, як правило, тоді, коли вона має значний трудовий стаж і життєвий досвід). Відповідно у цих осіб вищим є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій. Особи, що вчиняють злочини, пов'язані з порушенням службових обов'язків, належать, як правило, до робітників, що мають безпосередній доступ до майна, або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори) [1,с.435].

Службові особи адміністративного апарату становлять невеликий відсоток від загальної кількості тих, хто вчинив службові злочини. Разом з тим серед одержувачів хабара вони становлять, за вибірковими даними, третю частину.

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто допускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов'язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Серед службових осіб, засуджених за службову недбалість, переважають працівники господарського апарату; серед останніх перше місце посідають (ненабагато більше половини) працівники торгівлі, у першу чергу службові особи, які несуть матеріальну відповідальність за доручене їм майно, нестача якого виявляється при інвентаризації і ревізіях; на другому місці -- особи, зайняті у виробництві. Аналогічна картина спостерігається і з таким видом службових злочинів, як зловживання владою або службовим становищем. Тут домінують зловживання працівників господарського апарату, при цьому в таких його галузях, як торгівля (половина усіх випадків) і виробництво.

Переважна більшість службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, -- представники середньої і найнижчої управлінської ланки. Серед них перше місце посідають низові працівники, які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене, -- продавці, касири, комірники, завідуючі відділами баз, магазинів. Рахівники, які відповідають за постановку обліку майна (бухгалтери), а також за здійснення безпосереднього контролю за його зберіганням (інвентаризатори, ревізори). Це рівною мірою стосується і суб'єктів службової недбалості, і суб'єктів службового підроблення.

Хабарництво як явище, давно стало невід'ємним атрибутом багатьох сфер суспільного життя будь-якої країни. Без перебільшення можна сказати, що хабар сьогодні - найбільш широко застосовуваний на всіх рівнях як спосіб вирішення проблем. Із соціальної аномалії він поступово перетворюється в загальноприйняте правило поведінки, у норму життя. Платити доводиться за все чи майже все, що так чи інакше пов'язане з державним регулюванням суспільних відносин. Із всього вище переліченого випливає те, що в результаті своєї службової діяльності особа одержує неправомірну вигоду, тож постає питання: як співставляти поняття «неправомірна вигода» і «хабар»?

Під «неправомірною вигодою» слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Із цього випливає, що неправомірна вигода уособлюється грошовими коштами, іншим майном, перевагами, пільгами, послугами матеріального або нематеріального характеру. Очевидною є і подібність предмета неправомірної вигоди та предмета хабара [11].

18 травня 2013 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією».

Законом всі корупційні правопорушення, пов'язані з отриманням неправомірної вигоди, віднесено до злочинів. Водночас замінено термін «хабар» на «неправомірну вигоду». Цей законодавчий акт суттєво посилює відповідальність за вчинення корупційних правопорушень. Зокрема нормами цього Закону криміналізуються поняття «обіцянки неправомірної вигоди» та «прийняття обіцянки неправомірної вигоди». Також в кримінальному законодавстві замінюється термін «хабар» на уніфіковане поняття «неправомірна вигода», яке охоплює не лише матеріальні предмети, а й немайнові вигоди [2].

Існує два найпоширеніші способи одержання хабара (неправомірної вигоди) : проста і завуальована. Проста форма являє собою безпосереднє вручення службовій особі предмета хабара (безпосередньо хабародавцем, через посередника). Завуальована форма полягає в тім, що факт передачі-одержання хабара зовні маскується під законну угоду, договір і являє собою цілком законну операцію: різного роду виплати, премії, кредити, договори купівлі-продажу і т. п.

Нерідкі випадки, коли предмет хабара передається родичам чи близьким службової особи. У такому випадку, якщо встановлено, що службова особа дала на те свою згоду чи була проінформована про передачу матеріальних цінностей зазначеним особам, то її варто визнати особою, яка отримує хабар. Одержання службовою особою подарунків і інших піднесень не за визначені дії по службі, а з метою підлабузництва, для підтримки з нею “гарних ” відносин не визнається кримінально карним [7, с. 114].