| Меню сайта |
|
 |
|
Плагіат у журналістській практиці та способи боротьби з ним
| | 03.01.2019, 15:11 |
Закон України «Про авторське право й суміжні права» встановлює низку порушень авторських і суміжних прав, але одним із найбільш розповсюджених порушень є плагіат, що, згідно із визначенням, поданим у Законі є оприлюдненням (опублікуванням), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Виходячи із закріпленого законодавством визначення плагіату та передбачених законодавством особистих немайнових, майнових прав авторів та їх обмежень, можемо говорити, що плагіат це повне або часткове привласнення оригінальних результатів інтелектуальної творчої діяльності однієї особи іншою особою, що призводить до порушення особистих немайнових та (або) майнових прав справжнього автора. Причому згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» привласнення як правопорушення (плагіат) передбачає здійснення оприлюднення чи опублікування чужого твору. Оприлюдненням, у даному випадку, є дія, що робить чужий твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо під чужим іменем. Опублікування, у свою чергу, є випуск в обіг виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час тощо під чужим іменем.
У журналістиці випадки привласнення чужих матеріалів часто лишаються непоміченими. Причина полягає в тому, що через велику кількість ЗМІ, періодики, твори виявляються розкиданими серед такого різноманіття джерел. Мовні особливості публіцистичних жанрів ускладнюють процес визначення авторства на твір, а в ситуації з опосередкованим плагіатом часто не дають можливості довести факт порушення. Останнє видається можливим лише за умов наявності дослівного копіювання авторського тексту чи його певної частини. У разі перефразування з частковою заміною мовних зворотів втрачаються стильові ознаки, що ідентифікують автора. Таким чином порушник привласнює не форму вираження авторського матеріалу, а його зміст.
Плагіат проявляється в багатьох формах, поділити його на різновиди можна за обсягом привласненого матеріалу - повний і частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або сумнівних) текстів - прямий та опосередкований.
Під повним плагіатом мають на увазі навмисне привласнення авторства на твір у повному обсязі.
Частковий плагіат - використання у своїх працях частин або уривків з чужих творів без зазначення імені автора чи без оформлення уривку відповідно до вимог цитування.
Прямий плагіат передбачає привласнення авторства на чужий твір або його уривки, що використані без змін.
Опосередкований плагіат - привласнення авторства на чужий твір чи його уривки, що попередньо були видозмінені плагіатором. В його основі - переказ авторського тексту, те ж саме перефразування. У тлумачному словнику знаходимо: «Перефразовувати - передавати чиї-небудь слова, висловлювання, дещо змінюючи форму, а часом і зміст викладу».
Подібними до плагіату є компіляції, які є плагіатом у замаскованому вигляді, тобто коли чужий твір (твори) використовується не в оригінальному (незмінному) вигляді, а у поєднанні частин різних творів чи переміщенні текстових фрагментів одного твору та їх поєднанні з текстовими фрагментами інших творів. Кожному науковцю є зрозумілим, що компіляції, при виконанні певних видів наукових робіт, це пряме порушення авторських прав інших осіб і різновид плагіату, однак законодавство чітко не закріплює такі дії як різновид порушення авторських прав.
Проблема порушення авторських прав гостро постала в українському суспільстві в багатьох сферах життя, але науковці не достатньо зацікавлені цією проблемою, яка особливо гостро постала в науковій і журналістській сферах. Дослідник Йосип Богдан зазначає, що дуже часто плагіат зустрічається в наукових сучасних працях. Так, він вказує, що в Бюлетенях Вищої атестаційної комісії України часто зустрічаються рубрики: «Позбавлення наукового ступеня», «Відмови у видачі дипломів». Ось деякі формулювання з матеріалів цього часопису: «Позбавлення наукового ступеня… оскільки в результаті вибіркового контролю за допомогою комп'ютерної системи порівняльного аналізу електронних текстів дисертацій було виявлено текстові запозичення з дисертації, захищеної в Санкт-Петербурзькому університеті 1999 р., загальний обсяг спільного тексту становить приблизно 55 сторінок», «Відмовлено у видачі дипломів… Плагіатом є не тільки описовий матеріал, а й висновки до підрозділу».
Показових прикладів плагіату, які б набували гласності, не так багато і, як правило, вони меншою мірою ілюстрували ситуацію в українській науці. Велику кількість науковців і офіційних закладів влаштовує така ситуація, тому законодавство щодо відповідальності за порушення авторських прав є далеко не доскональним.
Окремі дослідники права інтелектуальної власності зазначають, що: «елементарне списування при підготовці дисертацій, монографій, підручників, статей стає майже нормою, і, тому, як наслідок, - низька якість кандидатських і докторських дисертацій, відсутність реальної відповідальності за плагіат, девальвація наукових ступенів і вчених звань, падіння престижу науки тощо».
Замовчування проблеми плагіату в науці - неприпустима річ. Воно стає перешкодою для розвитку науки та впровадження високих стандартів наукового життя. Тим більше, є очевидним, що псевдонаука (чи тіньова наука) все більше знаходиться по сусідству з академічною наукою, а діяльність різного роду псевдонауковців представляє певну соціальну загрозу. По-перше, на фінансування наукових досліджень виділяються державні кошти. Представники псевдонауки використовують державні ресурси, а також свої посади у власних інтересах, отримують державне фінансування досліджень, які не мають ніякого відношення, власне, до науки. По-друге, від діяльності псевдонауковців страждає престиж науки та репутація цілих наукових колективів.
Говорячи про плагіат, не можна не звернути увагу на те, що не завжди підтримують відомі наукові стандарти також і наукові видання, які публікують твори плагіаторів. Наука виробила певні критерії до творів науки. Псевдонауковці цих критеріїв дотримуватися не бажають, а наукові видання, як не дивно, не створюють перешкод для оприлюднення та тиражування не лише явно сумнівних матеріалів, але й відвертого плагіату.
|
| Категория: Государство и право | Добавил: qreter |
| Просмотров: 197 | Загрузок: 2 | Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| ПОИСК ПО САЙТУ |
|
ВНИМАНИЕ!!!
НАСТОЯТЕЛЬНО рекомендуем Вам воспользоваться функцией "ПОИСК ПО САЙТУ", для отображения и поиска необходимого и интересующего Вас материала |
|
| ПОСЕЩЕНИЯ |
|
|
|
