| Меню сайта |
|
 |
|
Інститут самозахисту цивільних прав
| | 12.02.2020, 12:37 |
Після розпаду Радянського Союзу в Україні розпочалися процеси децентралізації економічної системи, на ринку з’явилися нові суб’єкти цивільного обороту. В цих умовах досить гостро постала проблема захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів.
Основні права людини і громадянина визначені в розділі другому Конституції України. В умовах сучасного політико-правового розвитку держави особливо актуальним в теоретичному і практичному аспектах є передбачене ст. 55 Конституції право на захист, адже нормальний цивільний оборот передбачає не тільки визнання належності суб’єктам правових відносин певних цивільних прав, а й забезпечення функціонування ефективного механізму захисту цих прав. Безумовно, підвищення ролі судів є основним, але далеко не єдиним чинником на шляху до вирішення цієї проблеми. Сучасні правові тенденції пов’язують дієвість механізму захисту, перш за все, з його мобільністю.
Саме тому особливо актуальним є дослідження питання самозахисту цивільних прав як неюрисдикційної форми захисту, яка полягає в діях громадян і організацій, що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів.
Окремі теоретичні і практичні особливості застосування самозахисту цивільних прав досліджували такі науковці як З.В. Ромовська [9], Є.В. Левіцький [12; 13] та інші.
Метою даної роботи є на основі аналізу чинного законодавства і праць науковців розкрити правову природу інституту самозахисту та вирішити проблеми його застосування.
Теоретичне і практичне значення роботи, полягає в тому, що сформульовані в ній висновки стосуються найпоширеніших з усіх різновидів цивільних правовідносин – зобов’язальних, а також дають можливість розширити теоретичні уявлення про самозахист як інститут цивільного права.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України учасники правовідносин мають можливість будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань [1]. На розвиток цього конституційного принципу виникло положення ст. 19 Цивільного кодексу України (даці ЦК) про самозахист цивільних прав.
Відповідно до ст. 19 ЦК особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень та протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою заходів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства [2].
Частина 1 ст. 19 ЦК об’єктом самозахисту визначає цивільне право особи, що, на мою думку, є неповним. Нерозривно з цивільним правом пов’язаний цивільний інтерес.
Оскільки самозахистом є застосування протидії до порушника, то виникає питання якою повинна бути така протидія. Засобом протидії не може бути таке діяння, що має ознаки злочину або адміністративного правопорушення [9, 525]. Не може бути самозахистом дія, яка суперечить моральним засадам суспільства: втручання в особисте життя порушника права, наприклад.
У частині 2 ст. 19 ЦК визначені критерії, за якими певна дія, яка не суперечить закону або моральним засадам суспільства, може вважатися способом самозахисту, а саме:
1) відповідність до змісту порушеного права;
2) відповідність до характеру дії, якою порушене право;
3) відповідність наслідкам, спричиненим порушенням права [2].
Стаття 19 ЦК містить підстави застосування самозахисту. Ними є не лише протиправні посягання і порушення власних прав особи, але й порушення прав інших осіб, коло яких не обмежується законом [7, 44]. В даному випадку мова йде про самозахист прав та інтересів третіх осіб через представництво. Такий самозахист можливий як в силу прямої вказівки закону, так і в силу укладеного договору.
Законними представниками малолітніх та неповнолітніх осіб є батьки (усиновлювачі) [2]. В ч. 1 ст. 154 Сімейного кодексу України (далі СК) визначається, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, неповнолітніх дочки та сина [3]. Стаття 258 СК наділяє також правом на самозахист бабу й діда щодо своїх внуків. За ст. 262 СК сестра, брат, мачуха, вітчим та інші члени сім’ї мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних брата, сестри, пасинка, падчерки [3]. Представницькі відносини щодо самозахисту також можуть виникати з договору. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК) [2].
|
| Категория: Государство и право | Добавил: qreter |
| Просмотров: 164 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| ПОИСК ПО САЙТУ |
|
ВНИМАНИЕ!!!
НАСТОЯТЕЛЬНО рекомендуем Вам воспользоваться функцией "ПОИСК ПО САЙТУ", для отображения и поиска необходимого и интересующего Вас материала |
|
| ПОСЕЩЕНИЯ |
|
|
|
